стрибнути на головну сторінку  
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::
Українські Карпати
РЕГІОН 
ТОПОГРАФІЯ 
ГІДРОГРАФІЯ 
КЛІМАТ 
ФЛОРА 
ФАУНА 
ОХОРОНА ПРИРОДИ 
ПРО КРАЙ 
Карпати туристські
МАТЕРІАЛИ 
ТРАНСПОРТ 
КАРТИ 
СПОРЯДЖЕННЯ 
МАРШРУТИ 
РЕПОРТАЖІ 
ВИПАДКИ 
ВІДПОЧИНОК 
ПОГОДА 
РІЗНЕ 
Друзі та партнери


   ::: ГОЛОВНА / МАТЕРІАЛИ / Дослідження / Бубниські скелі :::

Бубниські скелі

Світлій пам’яті
Ростислава Короля
присвячую

Подорож в кам’яному царстві

У передгір’ї Карпат, де рівнина переходить у горби, а далі у справжні гори, високо над віковими буками підносяться могутні кам’яні велети — Бубниські скелі, або Скелі Довбуша, як їх з недавна ще називають. Вони до вподоби практично всім: історикам-археологам і туристам-матрасникам, краєзнавцям-фольклористам та скелелазам-альпіністам. Всі вони їх люблять, і, звісно, кожен по-своєму.
Основна група Бубниських скель розташована поблизу сіл Бубнище та Поляниця Івано-Франківської, та села Труханів Львівської областей, в урочищі Заломи на південному схилі гори Соколова, в межах гряди (карта 1) шириною 200 м і завдовжки 600, котра тягнеться зверху (670м н.р.м.) — півночі-північного-сходу вниз (575м н.р.м.) — на південь-південний-схід.

just wait and see

Більші скелі в межах цієї гряди мають форму веж, або нахилених плато з стрімкими боками. Між ними розсипані ще десятки менших каменів і сотні ще менших — справжнє кам’яне царство.

just wait and see just wait and see just wait and see


Ця дивовижна скельна композиція складена з сірого ямненського пісковика. Твердість породи різна — від відносно щільної до ненадійно м’якої. Якщо провести рукою по поверхні каменю, зазвичай на долоні залишається з десяток малесеньких піщинок. Попри наявність на скелях великої кількості тріщин і вм’ятин, більшість із них згладжена, і утриматись на них далеко не так просто, як здається на перший погляд.
На відміну від багатьох інших скельних масивів Карпат, що здебільшого оточені продуктами власного вивітрювання — гострими кам’яними уламками різних розмірів, Бубниські скелі по-своєму своєрідні — вежі-останці і камені, немов, виростають з м’якого піщанистого ґрунту. Проходження між скелями і каменюками нічим не ускладнене, що в поєднанні з практично парковою рослинністю — чистим буковим пралісом, чорничним підліском, замшевим моховим килимом та мереживом переплетених коренів дерев роблять відвідини цього розкішного скельного масиву особливо приємними і святковими.
На практично позбавлених ґрунту скелях якимось дивним чином виживають реліктова сосна звичайна (фото 03), береза бородавчаста та горобина звичайна, надаючи цим кам’яним велетам особливого, властивого тільки їм, колориту. Навколо урочища поширені природні букові та хвойно-букові мішані ліси.

just wait and see just wait and see


Кожна велика скеля-останець ще в совіцькі часи отримала свою назву, котра з часом могла видозмінюватись. Так Броненосець (фото 04) внаслідок незручності довгої вимови перетворився на Броню, Шуршунчик — на Шуршуна, а колись Безіменна (фото 05) поступово почала називатись Бівачною (фото 06), оскільки біля неї є практично горизонтальні місця для стоянок. Від дуже загального — Основний масив — поступово відділили дві південні скелі, назвавши їх Конями, а згадуючи найпівденнішого Коня, останнім часом додають "сектор Аляска".

ust wait and see ust wait and see


Найбільшою за розмірами скелею в урочищі є Основний масив, який також почали називати коротше — Основняк. Верхня частина масиву виположена, платоподібна, з дещо нахиленою поверхнею. Чотирма тріщинами-ущелинами, що розтинають Основняк зі сходу на захід і однією — з півночі на південь, він розділений на 7 "островів". Попри те, що глибина тріщин подекуди сягає 35 метрів, вони інколи такі вузькі, що з одного "острівка" можна перейти на інший. Але здебільшого близькість сусіднього "острівка" примарна — стіни тріщин заокруглені й такі гладесенькі, що шансів затриматись на них практично немає. Основний масив поділений скелелазами на три сектори, де існують пробиті під верхню страховку траси: "Дорога до печер" (північну), "Ребро" (східну), "Вороняче гніздо" (південну).

Над невеличким болотцем, безпосередньо на північ від Основного масиву, розташована скеля Голець (висота приблизно 15 м). На горі, на схід від Основняка, височіє скеля-останець Одинець (фото 07), пік котрого висувається метрів на 12 над вершечками велетенських спілих буків, і є найвищою точкою урочища.

ust wait and see ust wait and see ust wait and see


На схід від верхньої частини Основняка (навпроти сектора "Ребро") підноситься тоненька, але височенька вежа — Тюльпан. Приблизно на тій самій висоті, але вже з південно-східної сторони Основного масиву виринає з лісу могутній масив Відьми (фото 08). Комусь він нагадує профіль розлюченої жінки, але для мене особисто — це. швидше. горбатий ведмідь з піднятою головою.
Внизу, на південь від Відьми, височіє Безіменний, а далі на південний-схід від останнього — найвищий останець урочища — Броня (фото 09). Від підніжжя до її вершини 46 метрів, в той час як висота інших, повищезгаданих останців, — 35-40 м.
Зовнішній вигляд Броні (фото 10) сильно залежить від сторони споглядання, тому інколи його ще називають Вітрилом (фото 11). Площа між Безіменною (Бівачною) та Бронею (фото 12) відносно рівна, а дерева ростуть досить далеко одне від одного, тому багато-хто ставить намет саме в цьому місці.

ust wait and see ust wait and see


На південний схід від Броні розташована група дещо менших останців (фото 13), найвищі з яких сягають 15-20 метрової висоти: Лялька, Велика Австрійка, Шуршун, Мала Австрійка, Колобок. Розповідають, що Австрійка отримала назву від того, що там колись знайшли записку від спортсменів Австрії. А от що стосується Ляльки, то тут, як кажуть, про смаки не сперечаються, для мене ця скеля — швидше скам’янілий пришелець...
Уверх, на схід від Броні, є досить велике скупчення великих каменів, придатних для болдрінґу.

Ці скелі та їхні околиці площею 100 га ще за совітів, 30 березня 1981 року, постановою Ради Міністрів УРСР були включені до переліку пам’яток природи республіканського значення, як ботаніко-геоморфологічний резерват, що має "наукову, рекреаційну та туристичну" цінність.

На північ, в 15 хвилинах ходи від Основного масиву, безпосередньо на межі Львівської та Івано-Франківської областей, розташований скельний масив Хрести. Він поступово освоюється скелелазами, на разі тут прокладено два маршрути і ще один в стадії проекту.

ust wait and see ust wait and see

В долині, в 500 метрах на південний-схід від основної групи Бубниських скель, на південно-західному схилі гори Погар, розміщена геоморфологічно надзвичайно цікава система — так звані Дикі скелі (карта 2). На відміну від "сусідів", скель-веж тут немає, є всього два відносно великі камені, а наявні скелі — це стрімчаки, напрямлені у внутрішню частину величезного кам’яного цирку діаметром понад 200 метрів. Висота скель — здебільшого 10-15 метрів, хоч подекуди сягають і 20-ти. Через м’якість породи, скелі та камені часто мають грибоподібну форму з неґативним ухилом, оскільки пісковик, який безпосередньо торкається ґрунту, інтенсивно втягує вологу і швидко осипається, кришиться. Внаслідок цього та через наявність поруч серйозних конкурентів, скелелазами використовується тільки як "спальний район". Не думаю, що останнім часом ситуація там кардинально змінилась, але вже на початку 90-их проблема відсутності туалету на Диких скелях гостро відчувалась.

just wait and see just wait and see

Невеличкі виходи пісковика на поверхню можна спостерігати також і у верхів’ї яру, безпосередньо на південь від криниці (карта 3) (при дорозі до Основного масиву), а також на східних схилах г. Погар (карта 4).
Цікавими є і кам’яні борти русла річки Сукель безпосередньо біля села Поляниця (карта 5). Висота цих скель сягає 10 м. Поблизу є печера природного походження.

just wait and see just wait and see


Що цікаво, вищезгадані виходи пісковиків знаходяться практично на одній лінії з декотрими скелями сусіднього Сколівського району — поблизу Верхнього Синьовидного (на південному схилі Комарницького хребта та в долині на схід від г. Пожерниця), Ямельницькими, Урицькими, і, очевидно, геологічно пов‘язані з ними.

Назва скельного комплексу

Історично скелі Довбуша (Долинського району) називались просто — Бубниські, оскільки знаходяться зовсім близько — в якомусь кілометрі — від верхнього краю села Бубнищі. Зараз вже достовірно не відомо чи то перші скелелази совєтського періоду в 50-их роках минулого століття нарекли їх таким чином, чи виконувалась директива якогось партійного боса із закріплення назв історичних та культурних осіб, чия діяльність в спотвореному вигляді лягала під кальку, накреслену ідеологами марксизму-ленінізму (час появи назви "скелі Довбуша" стосовно Бубниських скель приблизно співпадає з часом цілого ряду перейменувань, в тому числі і Станиславова на Івано-Франківськ). Як би там не було, але ще довгий час, вживаючи назву "скелі Довбуша", потрібно було уточнювати: "Ті, що біля Бубнищ", або "Не ті, що в Яремчі".
Як і будь-яка інша зміна назви, дана потребувала "історичних" фактів та "народних переказів". Єдиним історичним фактом, до якого апелювали апологети перейменування, — це перебування ватажків карпатських опришків Олекси Довбуша в цих краях восени 1744 року під час походу до Дрогобича і Турки. Але чи дійсно відвідував знаменитий опришок ці скелі, а тим більше тут зупинявся, — достовірно не відомо.

Народна творчість

Історія, хоч і гуманітарна, але все ж наука, і тому оперує фактами, а от з "народними переказами" клопотів значно менше: вигадав — і вже є легенда, і яка кому різниця — видумана вона в 50-их роках XX століття, чи безпосередньо по гарячих Довбушевих слідах — у 40-их роках XVIII ст.?
То ж одночасно із "наданням" Бубниським скелям назви "Скелі Довбуша", почали з’являтись хто-зна звідки і відповідні "народні" легенди":
— тут заховане золото Олекси Довбуша, і знаходиться воно в скелі, яка нагадує мішок...
— коли смертельно поранений Олекса Довбуш помирав, в розпачі Карпати грізно затремтіли, земля від цього землетрусу розкрилась і утворились скелі;
— Олекса Довбуш 25 років переховувався у цих скелях і збирав тут своїх сподвижників. А коли цісарському уряду вдалося спіймати Довбуша, його розрубали на 12 шматків і розіслали навколишніми селами, щоби люди боялися йти в опришки. Тому частини скель названі частинами тіла ватажка опришків. Тут ніби рука Олекси, а далі ніби його голова, а через тріщину є й кам’яне серце Довбуша, до нього треба торкатися лише лівою рукою – буде у житті полум’яне кохання і щасливий шлюб...

Але є й такі, котрі могли до нас дійти і з давніших часів:
— існує камінь, який прикриває вхід до потаємної печери і відсувається від заповідного слова...
— багач з Войнилова, бажаючи побудувати тут замок, морив людей непосильною роботою, примушуючи їх довбати печери в скелях...
— праворуч від другої ущелини, на майже стрімкій стіні проглядається опуклий силует гігантської голови лева. Кажуть, що це зображення пов’язане з періодом князювання Данила Галицького, в якого був син Лев...
— за силуетом лева видніється глибока похила тріщина. Згори на скелях спочиває величезна каменюка, що нагадує бубен. Під час одного з набігів татар місцеві жителі кинулися до скель, щоб укритися там від жорстокого ворога. Але татари наздогнали їх і порубали. Лише одній дівчині вдалося добігти до скель і попросити в них захисту. Скелі розсунулися і сховали утікачку, а на переслідувачів посипався град каменів. Коли ворог знову нападав на ці землі, скелі розсувалися, дівчина виходила з укриття і била в бубен, попереджуючи жителів села про небезпеку і т.п.

На жаль, через інтенсивне "легендотворення" зараз вже важко відрізнити "автентичні" твори від "підробних", а порівняльний аналіз легенд, записаних, скажімо, Яковом Головацьким у середині 19-го століття, з тими, котрі розповідають гіди екскурсійних груп на початку 21-го, — то ще тема окремого дослідження.

Але хто сказав що фольклор — це конче атрибут минулого, а не безперервний процес спілкування творчого народного мозку з оточуючими обставинами, в тому числі і з навколишньою природою? Сучасні люди творять легенди і надають назви неназваним об’єктам в жодному разі не з меншим ентузіазмом, ніж колись у минулому. Візьмімо, наприклад, назви скель. З чиєїсь фантазії практично кожна з них отримала назву (див. повище). А що за бездонна криниця людської уяви криється за назвами маршрутів скелелазів! Посудіть самі: "Поцілунок собаки-барабаки", "Майн Кампф", "Шлях самурая", "Корчма при дорозі", "Кошерний секс"...
Не зле, правда? Або: "Привіт свинособаки", "Мракобісся і джаз", "Зрада батьківщини", "Політ над гніздом зозулі", "Лісоповал", , "Клаустрофобія", "Бородата дупа". Чи ще: "Ворчання ягнят", "Лежача в полуденній спеці", "За Сисяри", "Ненавиджу футбол", "Валіза Сальвадора Далі".
Деякі з них містичні: "Чугайстер", "Відьма", "Вій", "Чорна рада", "Гомункул", "Зловмисники з космосу", "Сталкер", "Блукаюча тінь", "Цвіт папороті".
Інші навіюють думки про плинність земного буття: "Евтаназія", "Забудь мене", "Пістони армагедону", "Міст через вічність", а ще інші — життєстверджуючі: "Життя прекрасне", "Веселий Роджер", "Сердечні стосунки", "Четвертак", "Відродження Фенікса", "Веселенький", "Надія є".
Хто б до такого додумався 200 років тому?! Так що не грішім, фольклор сучасності в жоднім випадку не поступається творчості наших предків!

"Замок"

Особливий інтерес в історико-археологічному плані представляє собою печерний комплекс в північній частині Основного масиву (карта 1)— умовно назвемо його "Замок" (карта 6). Це галявина (подвір’я "замку"), оточена з трьох сторін скелями (стінами), а з четвертої (північної сторони) відгороджена від навколишнього лісу оборонним ровом і валом. На північ від оборонного валу простежуються залишки ставка, який омивав південно-західну сторону скелі Голець. Воду в ставку підтримувала дамба, залишки якої можна знайти безпосередньо на захід від Гольця. Час побудови дамби невідомий, тому до кінця не ясно чи він служив додатковим оборонним фактором для мешканців "замку", чи просто виконував господарські функції, або був побудований у пізніші часи.

just wait and see


У скелі, в північно-східній частині "подвір’я", висічена двоповерхова ніша (карта 7), очевидно, вона виконувала роль четвертої стіни древньої дерев’яної будівлі. Висота нижньої ніші — приблизно 1.7 метра, верхньої — 2 м. Над верхньою нішою видно висічені косі кам’яні пази для кріплення даху цієї будівлі. Крім того, посередині нижньої ніші є вхід висотою 1.6 м у печеру (назвем її "великою") — приміщення з досить добре витриманими прямими кутами між стінами. Розміри кімнати: приблизно 3.5 метра в ширину, 6 метрів у глибину. Висота її така, що там можна пройти в повний зріст. Зліва і справа кімнати вивищуються лавки на всю глибину кімнати, висотою 0.45 м і шириною 0.6 м.
Температура повітря в кімнаті близька до середньорічної — влітку там прохолодно, взимку — відносно тепло. Від рівновитесаних стін відбивається кількаразова луна.

just wait and see


Справа (на південь) від подвійної ніші з "великою" печерою тягнеться глибока тріщина-ущелина, якою розрізана вся товща скелі Основного масиву із заходу на схід (карта 6). На стінах цієї тріщини є декілька вглиблень до 0.3 м. Виглядає, що тут було якесь дерев'яне спорудження, а в ці вглиблення вставлялись дерев’яні балки. Оскільки в ущелині панує напівтемрява, а влітку там завжди прохолодно, цілком імовірно, що то був склад продуктів.
Профіль тріщини місцями такий, що пройти її повністю з одного кінця в інший без страховки — справа небезпечна.
Справа від цієї тріщини (на південь), в нижній частині поверхні скелі-стіни "подвір’я" (карта 7), висічена довга, практично на всю ширину "стіни", ніша глибиною 0.3-0.4 м і висотою 2.3 м.
У лівій (північній) частині цієї ніші висічена ще одна печера, досить простора, шириною близько 6 м, висотою 2.3 м та глибиною понад 2 м. Згідно деяких даних (*1) четверта стіна була не дерев’яною , а викладена з каменю. Згідно з переказами тут була конюшня. Біля неї була велика прибудова, яка, начебто, стояла ще у XVIII ст. Про її існування свідчать залишки фундаменту, виявлені в 1969 році (*1).
Справа від "конюшні", у південній частині вищезгаданої ніші є ще одна печера, вхід до якої дуже подібний за розмірами входу до "великої" печери, щоправда верхня її частина не прямокутна як в "великої", а напівкругла. По заглибленнях в підлозі припускають, що ця печера служила коморою (*1).

Cтіни всіх трьох вищеописаних печер носять сліди обробки металевими знаряддями (*1).

Нагорі, між "конюшнею" і "коморою", є практично вертикальна неглибока півтораметрова тріщина, яка, ймовірно, використовувалась для з’єднання зовнішньої прибудови з внутрішніми нішою і печерами.
На південній скелі-стіні "подвір’я", в південно-східному кутку, видно ще дві довгі вертикальні заглиблення: висічений паз висотою 4 м і поруч — природна тріщина на всю висоту стіни.
З південно-східного кутка "подвір’я" на схід тягнеться ще одна тріщина-ущелина (карта 6). Вона так само, як і попередня розтинає скелю Основного масиву із заходу на схід, і так само її профіль не дозволяє пройти її повністю з одного кінця в інший без страховки.
У стінах цієї тріщини також виявлено пази для балок. Допускають, що вхід до тріщини прикривався воротами.
Зліва від тріщини, нагорі, в глибині скелі, висічений резервуар (колодязь) 2м на 2м і глибиною приблизно 6 метрів. Якщо дивитись з боку "подвір’я" на східну стіну, то "колодязь" знаходиться посередині між конюшнею і "коморою" (карта 7), високо над ними, безпосередньо зліва (на північ) від каменю з плоскою "головою" (на фото 14 — дещо справа). Над резервуаром викладена захисна кам’яна арка. Зробивши аналіз розчину, яким скріплялись камені цієї арки, дослідники, начебто, знайшли у ньому сир і яйця (*1).

ust wait and see ust wait and see


Оскільки "колодязь" не сягав рівня водоносного шару, він міг служити тільки для збору дощової води. Можливо також, що тут зберігали принесену воду, яку витягали наверх при допомозі якихось певних механізмів. На східній стороні каменя, що знаходиться безпосередньо на північ від арки, висічені дві ніші для утримання балок, глибокі сходи і довгий (прибл. 5 м) подвійний вертикальний паз. Логічно припустити, що всі вони мали якесь відношення до збору (або постачання) води до резервуару.

На камені на схід від "колодязя" також висічені сходи, які тягнуться "стежкою" над усією східною стіною "подвір’я". Вона веде до так званої "голови Довбуша" (фото 15 — зліва), яка височіє на скелі над першою ("великою") печерою. Попри досить безпроблемний рух до "голови", зворотній шлях таїть в собі серйозну небезпеку: потрібно запам’ятати з якої ноги почати спуск — сходи видовбані то під ліву ногу, то під праву, і зверху не завжди видно, де знаходиться наступна сходинка. А зіслизнувши з неї світить не зовсім приваблива перспектива — летіти донизу метрів 15 — прямо до входу до "великої" печери.
Ланцюжок сходів висічений і над південною скелею-стіною "подвір‘я", який починається з її південно-західного кута. Піднявшись цими гладенько відшліфованими сходами догори та пройшовши повз "бубен" — камінь відповідної форми (на фото 16 — камінь посередині внизу), попадаємо на плато, звідки відкриваються захоплюючі краєвиди на гору Ключ та Парашку (на заході), на долину річки Сукель (на півдні), а також на нижні скелі-вежі урочища Залом: на півдні — на Відьму, за нею Безіменну, далі — Броню, справа від них — Коня і Аляску, а зі сходу на горі, над деревами, височіє подвійна вершина Одинця з металевим хрестом на вершечку північного відрожка. Інші скелі цього масиву нижчі від висоти оточуючого букового лісу, то ж звідси їх можна побачити тільки після опадання листя.

just wait and see just wait and see


Не треба забувати, що у зимовий період навіть відносно горизонтальні ділянки скель стають надзвичайно небезпечними — втратити зчеплення із засніженою чи зледенілою поверхнею можна в будь-яку мить — і політ у 25-40 метрову тріщину гарантований.

Оборонний рів, що охоплює "подвір’я" з півночі, східною частиною впирається у північну стіну Основного масиву, а західна її частина поступово і непомітно переходить у "Вхід у Чистилище" — глибоку і темну тріщину (фото 17), яка розтинає Основний масив з півночі на південь (карта 6).
На дні цієї ущелини навіть у ясний сонячний день панує напівморок. В південному напрямку "Чистилище" дедалі все глибше, інколи досить круто, занурюється в моноліт пісковика, причому в одному місці тріщина стає такою вузькою, що далеко не кожен може крізь неї протиснутись. Злі язики кажуть, що ті, хто не протиснувся, мають забагато гріхів. Після точки "моменту істини" тріщина дещо розширюється і вліво (на схід) веде відгалуження, яким можна вибратись зі скельного лабіринту до нижньої (південної) сторони Основого масиву. Недалеко від розвилки тріщин, метрів 20 вище дна ущелини і метрів 15 нижче рівня плато, висить дивне місце нічлігу для екстремалів — так зване "Вороняче гніздо" (фото 18).
В кінці 1990-их років на галявині на захід від подвір’я "замку" була збудована капличка (на фото 19 — справа). Там же — місце для паркування для автомобілів (котрих пропустили на в’їзді біля павільйону).

just wait and see just wait and see

Історія та гіпотези

Слід відразу зазначити, що системного археологічного дослідження скельно-печерного комплексу біля Бубнищ поки що не проведено, і в жодному відомому писемному чи картографічному джерелі середньовіччя про нього немає згадок. Всі висновки та гіпотези будуються майже виключно на догадках, припущеннях і аналогіях.

Так, техніка обробки стін Бубниських печер, подібна до тієї, що і стін печер поблизу сіл Розгірче і Верхнього Синьовидного Сколівського району Львівської області (*1). Це означає, що з‘явились вони приблизно в один і той самий час, і залишили їх носії однієї й тієї ж матеріальної культури. На те, що в печерах біля села Підгірче був колись монастир, вказує багато ознак. Тому вважається найiмовiрнiшим, що і печерний комплекс на Бубниських скелях — це залишки скельного монастиря.

Так само за аналогією зі скельно-фортечним комплексом Тустань в Уричi, більшість дослідників вважає, що пiзнiше тут був оборонно-фортечний пункт, скельний замок. Так, дослідження архітектора і археолога М. Ф. Рожка (який багато років присвятив вивченню скельно-фортечного комплексу Тустань) доводять (*2), що у княжі часи (ІХ-ХІІІ ст.) на скелях була збудована потужна оборонна фортеця. Окрім багатьох інших ознак, на це вказують залишки в’їзних воріт, підйомного моста (*2), резервуара з водою, запасів якої мало б вистачити на тижні облоги.
Деякі вчені притримувались думки, що дане укріплення було частиною цілої фортифікаційної системи, яка захищала південні кордони Галицької Русі.
Також дехто вважає, що в дохристиянські часи тут було язичницьке капище (правда, багато дослідників цієї думки не поділяють). Так, на вершині (плато) Бубниських скель знайдено шість штучних жолобковидних заглиблень діаметром до півметра, котрі не могли мати якогось практичного використання (скажімо, в конструкціях дерев'яної забудови ХІІ-ХІІІ ст.), і, можливо, були викуті раніше та використовувались як жертовні ями (*2).


Бубниські скелі і магічні знаки

У 1830-их роках Іван Вагилевич, один з членів славної Руської трійці, здійснив ряд мандрівок до скель поблизу Урича, Бубнищ, Розгірча та Верхнього Синевидська, і відкрив там низку наскельних зображень, серед них — висічені на камені написи невідомою мовою.

Письмена, які висікали на твердому матеріалі, прийнято називати рунами. Руни були у скандинавів, германців (*3, *4), можливо, в кельтів (*4). Рунічною абеткою звичайно писали окремі слова, або короткі написи. В той же час великі літературні твори, написані рунами, практично відсутні. З іншого боку, вони використовувались (навіть і по сьогоднішній день) як культово-магічні знаки, пов'язані з поганськими віруваннями. Якісь письмена, подібні до рун, знаходили й на територіях, заселених східними слов'янами (*3, *5), про що свідчать арабські — Ібн Фадлан (922), Ібн-Ель-Недим (987-988) і візантійські джерела X століття, хоч водночас ті самі джерела напряму вказують на відсутність письма в тогочасних східних слов’ян.

Яків Головацький, сподвижник і близький друг Вагилевича, так писав про його знахідку: "Між тим, відправився Вагилевич у Карпати для відкриття якихось доісторичних пам'яток зодчества і рунічних написів. Відкриття старослов'янських рунічних написів було постійним бажанням Вагилевича, яке завжди хвилювало його душу і наводило на фантастичні мрії. Чуючи розповіді про печери в скелях Карпатських гір, Вагилевич давно мріяв про відкриття пам'яток давнього язичеського культу, тобто язичеських ідолів, капищ або жертовників, і написів, що на них знаходилися. Читання подорожей по Сходу та Індії, постійні заняття і роздуми про рунічні і клиновидні написи підстьогували його запальну уяву. Але в нашому студентському гуртку ми не вдовільнялись теоретичними розмірковуваннями, а вимагали, щоби арґументація була підтверджена фактами. І. Вагилевич, щоби позбутися насмішок друзів, в один прекрасний ранок вибрався в дорогу на дослідження своїх любимих старожитностей. Неділі через дві Вагилевич вернув до Львова повний радості від того, що відкрив у скелях доісторичні пам'ятки, а на їх стінах стародавні рунічні написи. Він показував всім копії багатьох знайдених ним написів, до прочитання яких не могли віднайти ключа, так як його знаки не підходили до жодних до цих пір відомих письмен, і з захопленням оповідав про свої відкриття. Одні повірили, інші не довіряли. Ті розповіді зацікавили усіх літераторів у Львові. Вагилевич писав про свої знахідки до Шафарика, який також багато чекав від тих відкриттів" (*2).

Тобто за два тижні Вагилевич добрався зі Львова до скель Розгірча, Верхнього Синьовидного і Бубнищ, та повернувся звідти (на що мало піти, як на ті часи, не менше 4 днів) та потратив в середньому по 3 дні на дослідження кожного скельного комплексу. Не так вже й багато для їхнього детального вивчення. Але головне, що Вагилевич шукав підтвердження своїй, вже наперед сформованій ідеї, тобто його підхід до справи був дещо суб’єктивним. Проте слід відмітити, що згадані відвідини не були єдиними — в пізніші часи він знов досліджував ці скелі.

Натхненний цими відкриттями, І.Вагилевич написав листа також і до Москви професорові історії П. Погодіну, який надрукував його в "Московском Наблюдателе" за 1836 рік. У супровідному коментарі Погодін вказав на багато спільних ознак цих написів з відомими йому стародавніми письменами (*2).

Крім Шафарика і Погодіна, Іван Вагилевич поділився своїми припущеннями також і з іншими відомими вченими свого часу — В. Заппом, В. Ганкою, Коубеком. Деякі з них серйозно поставилися до відкриття молодого українського вченого та допомагали йому не тільки порадами і потрібною літературою, але й сприяли якнайшвидшій публікації його праць. У "Часописі Чеського музею” (ч. 5 за 1838 рік) була поміщена стаття І. Вагилевича "Печери в Розгірчі", в якій він припускає, що наскельні руни з Розгірча створювались як у передхристиянський, так і в християнські часи, і старався трактувати один з написів, як магічний знак, спрямований до сил природи, для благословення сходу і заходу Сонця. Вагилевич відзначав подібність цього напису, а також сусідніх з ним, до германських і кельтських рун (*2).

В опозицію до його відкрить відразу ж стали його найближчі товариші — Яків Головацький та Маркіян Шашкевич. Перший не тільки сумнівався в автентичності карпатських рун, а й відкидав саму можливість їх існування в Галичині. Другий, не вдаючись у вузькопрофесійні дискусії, просто назвав те все "Вагилевичевою фантасмагорією" (*2).

Пізніше, у 1871 році на І-му Археологічному з'їзді в Москві, Яків Головацький виступив з рефератом "Об исследовании памятников Русской старины, сохранившихся на Галичине и Буковине", де описує печери в Бубнищі та Розгірчі, подає їхні розміри та записані в околицях цих скель перекази та легенди. В цьому виступі, як і раніше, Я. Головацький намагався спростувати позицію І. Вагилевича про те, що ці місця пов'язані з ідолопоклонством і язичництвом слов'ян. У 1872 році львівська газета "Слово" передрукувала цей його виступ (*2).

Як видно, Головацький, причому вже у зрілому віці, потратив так само немало часу на дослідження цих скель, зокрема Бубниських, і залишився при думці, що присутні там написи не є старослов‘янським письмом.

У свою чергу, нам, через наявність на скелях потужного шару новітніх написів на кшталт "Тут був Федя" або "Дрогобич-1995", кількість котрих з року в рік стрімко зростає, залишається тільки здогадуватись, де знаходяться ті написи, про які згадував І.Вагилевич, і який був їхній первісний вигляд.

Іван Франко і скелі в Бубнищах

Величні і таємничі скелі в Бубнищах любив відвідувати великий український письменник, вчений, суспільно-політичний діяч Іван Франко. У своєму біографічному листі до М.Драгоманова Франко згадує: "Скінчивши сьомий клас, я перший раз пустився під час вакацій у дальшу вандрівку, перший раз не поїхав додому пасти худобу та помагати при збірці сіна й збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а відси рушив сільським трактом до Синевідська та на Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізунь, Велдіж, зайшов до Лолина. Ця маленька вандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі" (*6).
У 1881 році поет знов відвідав Бубниські скелі. У вірші "Привіт" (1881) І.Франко описує околиці скель як невичерпне джерело оптимізму, радості і творчої сили:

Підгір’я моє ти зелене,
Як чудно хороше єси!
Як дружно глядиш ти на мене,
Потужної повне краси!
...
Понурії, камінні мури
Держали мене взаперті,
Морозила мозок і мислі, —
Я мучивсь, ридав в самоті.

Но нині пропало ридання,
Проч згадка о тім, що було!
Бо нині у груді ми море
Нового життя наплило! (*7)

А у вірші "Бубнище" (1881) поет досить точно описує не тільки враження, які створює цей кам‘яний лабіринт на людину, але і геоморфологічні ознаки самих скель (багато-хто чомусь вважає цей вірш алегоричним):

...Но що се за велет потужний,
Що гордо, мов ворог, підніс
Чоло своє темне до сонця,
А в землю по колінки вріс?

Чи привід се пітьми нічної,
Що з сонцем боротись забаг?
Чи велет предвічний заклятий
Тут, ставши скалою, застряг?

Погляньте на нього! Віками
Пооране сміле чоло,
Но декуди, зморшки щоб вкрити,
Вно з зелені маску вдягло.

Погляньте! Ось в камінній груді
Злий ворог діру му прошиб,
І око цікаве тривожно
В таємну втискається глиб.

І сонця промінчик з собою
Приносить у темну нору,
І в велета серце загляне
Крізь люту, глибоку діру.

І велета мислі відвічні,
І велета дії страшні
Читає закріплі, застиглі
В холодній, скалистій стіні (*8).

Пізніше, у 1884 році, Іван Франко, в перекладі на сучасну термінологію, керував багатоденним туристським походом групи студентів. Маршрут починався з Борислава, далі — через Східницю, перевалом на Урич, і вздовж річки Стрий, через Крушельницю, Корчин, Верхнє Синьовидне — до таємничих кам’яних велетів.

Походження скельних печер дуже цікавило також і Франка. Він особисто притримувався точки зору, що в давні часи тут мешкали монахи.

У 1890 році поет знову здійснив подорож до Бубнищ. Цього разу його маршрут пролягав зі Стрия до Верхнього Синьовидого, а звідти через села Побук і Труханів — до скель.

Під впливом цих подорожей пізніше з-під пера письменника вийшли чудові твори, що й нині хвилюють серця його численних шанувальників.

Мекка скелелазів

По вихідних чи святах район скель Довбуша зазвичай переповнений склелазами. Лазять влітку і взимку, під верхню страховку і з нижньою, на дві двадцятки і на триметровий "болдер". В совіцькі часи тут проводились престижні Зимовий чемпіонат Кустовського і Молодіжний Чемпіонат Союзу. В новітні часи систематично проводяться чемпіонати Львова, Івано-Франківська, Стрия (*9).

Станом на літо 2007 року (*10) на скелях Довбуша (карта 1) було пробито 101 маршрут під нижню страховку (включаючи 7 у стадії проекту):
на скелі Австрійка — 9 маршрутів категорії складності від 6с до 7с+;
на Алясці — 8 маршрутів — від 6а до 7с;
на Безіменній (Бівачній) — 9 — від 6а до 7с;
на Броні (фото 20) — 7 — від 6а до 7а (дві з них на дві мотузки);
на Відьмі — 7 (два з них в проекті) — від 6а+ до 8в;
на Коні — 4 маршрути — від 6в до 8в;
на Колобку — 15 — від 5с до 8а+);
на Одинці — 12 — від 5с до 8а+;
на Колобку — 15 маршрутів — від 5с до 8а+;
на Гольці — 4 — від 6а до 7в;
на Ляльці — 5 (один з них в проекті) — від 5с до 6в;
на Тюльпані — 3 — від 6в до 8а;
на Хресті — 3 (один з них в проекті) — від 7а до 8а;
на камені між Відьмою і Безіменною — 2 — від 7а+ та 7в;
на Основному масиві (карта 6)— 13 маршрутів, з них:
— в секторі "Вороняче гніздо" — 4 (три з них в проекті) — 8в;
— в секторі "Ребро Основного" — 5 — від 6а до 6с;
— в секторі "Дорога до печер" — 4 — від 6в до 7в;

just wait and see

Поміж основними скелями-вежами є чимало менших (3-10 метрів) каменюк — на бусурманській мові "boulder-ів", що, перекочувавши у щоденний лексикон скелелазів, стало самозрозумілим "болдером", а процес їхнього долання, відповідно,"болд(е)рінґом". В районі скель Довбуша є декілька районів, які ідеально підходять для подібного типу активності (*11).

Район скель Довбуша поділений на 4 сектори для болдрінґу (карта 8).
Назви маршрутів, прокладених на болдерах, як і вищеназваних на вежах-останцях, настільки колоритні, що практично неможливо втриматись, щоб їх не перечислити.

Отже, в першому (нижньому) секторі є 14 маршрутів: Торба, Карпадон, Школяр, Жесть, Гомак, Повзунки, Джума, Кам’яна душа, Калуський, Виходу нема, Ріпка, I love techno, Jack.

В другому — 19: Пальцем в небо, Тату, Ламанш, Розціцькована жаба, Лізь або йди, Тіні забутих предків, Книжка, По кому дзвонить дзвін, Закатки, Онанізм і смерть, Фіґня, Кам’яний баклажан, План Б, Той що з темряви ся диве, Що це за один, Марні дівочі мрії, Тюлень, Mad cow, Easy one.

В третьому (східному) — 14: Ко:сова, Один, Дирик, Папороть, Кому 20 років?, На заминку, Мускат, Пісочниця, Богданович, Спитайся в Серьоги як, Danger, Low power, Arbeit macht frei, Der Freund.

В четвертому — 10: Repas gras, Le ventre, Київський, Клоп спідоносець, Ворчання ягнят, Яйце, Хома, Бомба, Вомбат, Рукоход.

just wait and see

Під’їзди

Добратись до скель можна з двох протилежних сторін: зі сходу — через Болехів і Тисів, або із північного-заходу — через Нижнє Синьовидне (Нижнє Синевицьке), села Тишівницю і Труханів.

До Болехова можна доїхати потягом, маршруткою, автобусом.
З Болехова (маршруткою, таксі —10 грн.) треба добиратись або до роздоріжжя на село Бубнище (після Тисова), або до села Поляниця.

До Нижнього (в крайньому випадку Верхнього) Синьовидного доїжджається потягом, автобусом, маршруткою. До Труханова — маршруткою (з головного вокзалу Львова близько 9 грн. — *12).

Власним автотранспортом можна доїхати:

— або до Труханова — їхати зі Львова до Стрия, з нього по трасі в напрямку Чопа; після Нижнього Синьовидного слідкуємо за дорогою ліворуч і з‘їжджаємо вліво на повороті з хрестом; далі проїжджаємо через міст і, минувши, Тишівницю, по долині ріки вздовж села Труханів їдемо до другого моста, далі — пішки;

— або до Поляницького рибного господарства — їхати зі Львова до Стрия, де повертаємо на Моршин, а далі в сторону на Івано-Франківськ до Болехова; в Болехові біля пошти повертаємо праворуч; проїжджаємо Болехів і с. Тисів, за яким, біля вказівника "Скелі Довбуша", повертаємо вправо, до шлаґбауму.
За додаткову оплату (за останіми даними — 5 грн.) можна під’їхати й далі — безпосередньо до Основного масиву скель — до каплички.

Підходи

Варіант найкоротший, але ризикований.

Найшвидше (всього 2.5 км) і найменш надійно дійти до скель можна від села Поляниця (карта 9) — якихось 30 хвилин ходу. Вийшовши з автобуса (маршрутки, таксі) в центрі села (біля церкви, школи, магазину) проходимо метрів 100 в напрямку, в якому їхали, звертаємо вправо на бокову вуличку, яка відразу ж виводить на край села і через метрів 200 переходимо мостиком через річку Сукель (див. також карту 5). Дорога йде у вузькій долині справа від струмка, в основному на північний-захід (аз. 300 град.) і веде до села Труханів Львівської області. Рівно через півтора кілометра після переходу мостика через Сукель дорога повертає рівно на захід, перетинаючи маленький струмок (в трубі під дорогою). В цій точці сходимо з дороги і рухаємось без стежки на північ, вздовж цього струмка — в крутому яру. Йдемо 500 метрів до розвилки ярів і далі піднімаємось вже посередині між ними, так само — рівно на північ. Через 200 метрів доходимо до нижніх каменів скельного масиву. Тут же можемо поставити намети (карта 8 — найпівденніша стоянка) — це приємне місце з чорничним підліском, вода — поруч, хмизу відносно інших стоянок — найбільше, а людей — найменше.

just wait and see

Варіант другий, битий і нудний.

Найбільш ходжений і відомий шлях дещо інакший (йдеться близько 50 хвилин): з автобуса, маршрутки потрібно вийти не доїжджаючи Поляниці (карта 9), на розвилці дороги на село Бубнище (вправо від основної дороги). Перейшовши через міст над річкою Сукель, звертаємо наліво. Через 150 метрів вправо відходить дорога на село, ми ж ідемо прямо, переходимо мостиком над струмком біля павільйону. Зліва від нас рибне (форелеве) господарство. З цієї точки маємо вибір: можемо продовжувати йти широкою лісовою дорогою, або можемо звернути вверх праворуч на широку стежку, "зрізавши" таким чином метрів 400.
Після повторного виходу на дорогу продовжуємо йти по ній в основому на захід. Приблизно через 2 км зліва від нас буде криниця (фото 21) (карта 3). Сходимо з дороги і, тримаючись стежки, яка веде вліво вверх на захід, через 500 метрів доходимо до першої і найвище розташованої скелі-вежі — Одинця (фото 7). Звідси до Основного масиву по стежці йти в тому ж напрямку ще 300 м.

Варіант третій, найдовший.

Якщо ми доїхали до Нижнього Синьовидного (карта 10), то йдемо по основній дорозі (Львів-Мукачево) на захід до повороту зліва на село Тишівниця (0 км). Якщо доїхали до Верхнього Синьовидного — то спочатку по основній дорозі йдемо на північ, далі на схід — до того самого повороту на Тишівницю (справа), а якщо шофер маршрутки погодився зупинитись на цьому повороті — то ще краще.
Пройшовши село Тишівниця (1.1км) і залишивши справа дорогу на село Побук (1.5км), ідемо долиною річки Тишівниця на південний-захід через нижню частину села Труханів. За селом (7.0км), перейшовши мостик (7.5км), на розвилці (7.7км) тримаємось лівої дороги, що веде на південний-захід зліва (з північної сторони) потічка. На наступній розвилці (точка А на карті 10) знов звертаємо наліво (дорога, з якої звертаєм, веде в село Поляниця) і піднімаємось на хребет, до масиву скель Хрести (9.4 км). Повернувши на дорогу, що йде по цьому хребту, вправо на південь, потрапляємо до Основної групи Бубниських скель (10.5 км) — фото 19.
Від точки А можемо піти альтернативним шляхом, який коротший на 800 м за описаний вище (пунктир на карті 10).

just wait and see

Безпосередньо в районі скель є ціла низка прекрасних стоянок (карта 8).
В липні 2005 року підприємець з села Поляниця Василь Яцинин отримав у обласному відділі лісового господарства дозвіл на господарську діяльність на території заповідника (*13). Під цим підрозумівається впорядкування дороги, прибирання сміття, рубка сухих дерев, охорона. Телефон для довідок і пропозицій: (03437) 3-63-31, 3-63-26. Оплата береться тільки за проїзд автотранспорту.

Епілог

Бубниські скелі — мовчазні свідки подій сивої давнини — своїх основних секретів поки що не розкрили і чекають на свого серйозного дослідника. Вони багато чого могли б розповісти: що відбувалось тут в часи створення перших слов’янських держав, чи знаходили тут притулок первісні люди і нарешті, які метаморфози претерпіли ці краї з часів, коли тут були піщані береги древнього моря. То ж відвідавши ці унікальні витвори природи, прикладімо всіх зусиль, щоб зберегти їх для прийдешніх поколінь.

Степан Слуцький, 2008
ntrybuna@nyct.net

Автор висловлює подяку за надану допомогу франкознавцеві, ред. Петрові Часто.

Прошу вибачення, якщо у розділах "Під‘їзди-Підходи" інформація, можливо, дещо застаріла.

 

Перелік використаної літератури:
*1 — Бурнашов Геннадий Васильевич, Скалы Довбуша, Путеводитель. Ужгород, "Карпати", 1982.
Г. Бурнашов у свою чергу посилається зокрема на наступні публікації:
Природа Iвaнo-Франкiвської областi. Видавництво при Львiвському державному унiверситетi видавничого об'єднання "Вища школа”, Львiв, 1973, 84 с.
— Пшеничний В. Подорож на Верецький перевал. Львiв, "Каменяр”, 1979, 48 с.
— Cкворій Р., Гончаров В. Скелi Довбуша, "Пам'ятники України”, 1970, N 4, с. 41-43.
— Соколовський З. Печерний комплекс у Бубнищi, "Жовтень”; 1976. N 9. с. 148-151.

*2 — Микола Бандрівський, Іван Вагилевич про наскельні рунічні написи в Карпатах, "Мікроскоп пана Юрка", Номер 50 04.05.2007, http://mpj.lviv.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=301

*3 — Руни http://uk.wikipedia.org/wiki/Руни
*4 — Руны http://ru.wikipedia.org/wiki/Руны
*5 — Славянские руны http://ru.wikipedia.org/wiki/Славянские_руны
*6 — Іван Франко, Лист до М.Драгоманова від 26 квітня 1890 р., Зібрання творів: В 50 т. Том 49, с. 244.
*7 — Іван Франко, Привіт, Зібрання творів: В 50 т. Том 2, Київ, 1976, с. 313-314.
*8 — Іван Франко, Бубнище, Зібрання творів: В 50 т. Том 2, Київ, 1976, с. 314-316.
*9 — Графов Е., Красовський С., Скелі Довбуша http://www.climber.org.ua/route/?dis=26
*10 — Перелік пробитих маршрутів під нижню страховку на Скелях Довбуша станом на 19.07.2007 р., http://extremeua.com/files/rout_dovbush.xls.
*11 — Іван Карпенко, Описание болдерингового района на скалах Довбуша (Карпаты), http://www.mountain.ru/article/article_display1.php?article_id=1268
*12 — Скелі Довбуша http://www.extremeua.com/index.php?lang=rus&c=5&base=RockNeighbor&id=20
*13 — Андрій Філіппський, Місце зустрічі — Скелі Довбуша, http://www.karpaty.net.ua/articles_06/skeli_dovbusha.php

 Матеріал підготував (написав): Stefan Slutsky


 
Коментарі

Коментування доступне тільки зареєстрованим користувачам.

Якщо Ви зареєстровані на сайті - введіть свій логін і пароль у формі аутентифікації нагорі сторінки (якщо Ви логуєтеся з чужого комп"ютера - приберіть галочку "пам'ятати мене" і тоді, навіть якщо забудете прикінці роботи натиснути кнопку "Вийти", Ваша автентифікація на цьому комп'ютері знищиться як тільки Ви закриєте вікна броузера з відкритими сторінками karpaty.com.ua).

Якщо не зареєстровані - зареєструйтеся.
Коментарі до цієї статті
trip.impressions повідомив(-ла) 20.07.2016 11:04
Коррекція посилання: http://ua.trip-impressions.com/2016/07/skeli-dovbu sha.html
trip.impressions повідомив(-ла) 20.07.2016 11:01
Пропоную вашій увазі свої враження: похід в Карпати — Скелі Довбуша, Івано-Франківська область, Україна http://ua.trip-impressions.com/2016/07/skeli-dovbu sha.html
zanuda повідомив(-ла) 28.01.2012 11:15
Взагалі-то, я бачив ще декілька використань, ось декілька:
<http://lyploziek.ru/pages/materials/researc h/zanuda/dovbush/Map06_Dovb_Skeli_Zamok.gif>
<http://www.beskidi.org.ua/wp-content/upload s/2009/08/dovb_skeli1.jpg>
<http://karta.putivnyk.com/maps/skeli-dovbus ha.jpg>
<http://www.explorer.kiev.ua/skaly-dovbusha/ >
<http://www.castles.com.ua/fileadmin/images/ Prukarpattya/Dolyna/bubnysche/067.gif>
<http://skelja.at.ua/load/skeli_dovbusha/1-1 -0-2>
<http://andriy-sale.uol.ua/text/499021/skaly -dovbusha-bubniskie-skaly/>
<http://stattitablohy.ezreklama.com/pub/arti cles/turizm-i-dozvillia/skieli-dovbusha-4184.htm&g t;
не згадуючи вже російськомовну копію цього вебсайту (karpat.ru)

Але допоки ім‘я автора карти з самої карти не вимаране, то все ОК :))
Ed.ua повідомив(-ла) 26.01.2012 15:08
матеріали вже використовують:)
<http://karta-putivnyk.livejournal.com/655.h tml>
zanuda повідомив(-ла) 13.12.2010 05:49
Цікаве дослідження на цю тему опублікували три тижні тому: <http://skelja.at.ua/load/skeli_dovbusha/1-1-0- 2>
Qbl повідомив(-ла) 17.05.2010 11:15
Все таки Броненоносець в Броню не перейменовували. Броня - це мультипіч, пробитий на Броненосці(5a). Просто в розмовах маршрут згадують куди частіше, ніж саму скелю.
zanuda повідомив(-ла) 26.12.2008 02:05
Ага, ясно,винні у всьому пробіли, які автоматично вставляються у лінк.
<http://s60.radikal.ru/i167/0812/2a/6eca480a 06bf.jpg>
zanuda повідомив(-ла) 26.12.2008 02:01
Приємно, що ще хтось пам‘ятає.
В мене самого тих карт залишилось всього 2 примірники.
<http://s60.radikal.ru/i167/0812/2a/6eca480a 06bf.jpg>
Ed.ua повідомив(-ла) 24.12.2008 10:42
А що я не так дію?<http://s60.radikal.ru/i167/0812/2a/6eca480 a06bf.jpg>
Ed.ua повідомив(-ла) 24.12.2008 10:39
<http://s60.radikal.ru/i167/0812/2a/6eca480a06b f.jpg>
Ed.ua повідомив(-ла) 24.12.2008 10:35
Чудова стаття, ще раз прочитав із задоволенням. Карти дійсно супер. Перевірено не одним спортсменом в "бойовій обстановці", і <http://s60.radikal.ru/i167/0812/2a/6eca480a06b f.jpg>
vsadovyy повідомив(-ла) 27.10.2008 16:58
Корисний допис, карти - супер.
Kolomijka повідомив(-ла) 09.07.2008 22:41
Вдячність автору. За описаними рекомендаціями "підходів" файно відпочили:)
Влодко меденицький. повідомив(-ла) 27.05.2008 15:59
На цих скелях був багато раз, а не знав про них нічого. Стаття дуже добра! Автор (автори) - молодець (молодці).Особливо цікава інформація про рунічні наскельні написи.
Карти - супер. Одним з опублікованих маршрутів скористаюсь обов'язково цього ж таки літа.Дуже цікаві знимки зимові, в Бубнищі зимою не був ніколи. Виглядає дуже суворо.
ВуйкоМи повідомив(-ла) 12.03.2008 20:53
Пречудово. Респект.
fez412 повідомив(-ла) 28.02.2008 16:41
Дякую автору. Цікава стаття. Дуже дякую за карти. Для людей, що ходять - то неоціненний скарб.
hatiman повідомив(-ла) 26.02.2008 13:41
to zanuda
дизайн сайту і як повернута мапа - не важливо
головне що зібрано всі болдрінги в читабельну карту і будь-хто легко чи майже легко:) зможе зорієнтуватися і полазити хороші траси
zanuda повідомив(-ла) 20.02.2008 18:34
2 hatiman:
Гарний дизайн того сайту.
Але чому народ вперто (в тому числі і на вказаному вами сайті), вже скоро 30 років, ВСІ карти-cхеми, що стосуються скель Довбуша, креслить догори ногами - орієнтованими на південь?

hatiman повідомив(-ла) 20.02.2008 13:21
Інформація щодо боулдерінгів застаріла. новий путівник на http://leoholds.ucoz.ru/boulder/shema.html
zanuda повідомив(-ла) 19.02.2008 02:07
Поправка до попереднього коменту:
"інформація" про Австрійку бере початок не з джерела *1, а з джерела *13.
zanuda повідомив(-ла) 19.02.2008 00:28
2 Normiliser:
Якщо глибше копнути, то можна надибати на ще дууууже багато "але".

Щодо Автрійки, то цілком згоден - власне, я теж так само подумав, прочитавши досить суперечливу існуючу інфромацію, яка звучала так: "Австрійку назвали так, тому що там знайшли записку спортсменів з Австро-Угорщини" (*1 - автор якщо і не мешкає, то по крайній мірі й по сьогоднішній день з‘являється у Франківську - можна було і його особисто спитатись, що ж саме він мав на увазі у виданні 82 року).
Але головна ідея інформації - що назва скелі, пов‘язана з запискою спорсменів. По логіці назви виходить, що автор (*1) допустив помилку, і що в першоджереді мова йшла про спортстенів саме Австрії. Оскільки, це найлогічніше, але все ж моє припущення, то замість повного ігнорування цієї інформації, я вирішив її подати, добавивши невизначене "Розповідають", тобто надав їй статус "хочете вірте - хочете - ні".

<Упущена дорадянська історія назв, а вона є>
Можливо хтось має цю інформацію під руками, але для мене дане питання потребувало декілька місячного копання в архівах, а то вже тягне якщо не на дипломну, то на сильний курсак - подібну мету перед собою не ставив. :))

<чого нема опису підходу зі Сколього-Дубини?>
По-перше, з Дубини я ніколи не ходив.
По-друге, то вже не стільки підхід, скільки непоганий одноденний похід.
Нормалайзер повідомив(-ла) 18.02.2008 23:28
Опис дуже кльовий.
Але:)

Які австрійці на Австрійці? :) Якщо слідувати логіці автора, Австрійка мала б бути принаймі Австро-мадяркою:)

Упущена дорадянська історія назв, а вона є:)

І якщо додається опис під'їзду з Синьовидного, то чого нема опису підходу зі Сколього-Дубини?
Astrik повідомив(-ла) 17.02.2008 20:36
Цікава стаття. Сподобалось те що описано не лише групу скель з власними топомапами, а й те що до додано історичну інформацію. Що набагато цікавіше читати і пізнавати щось нове. цікаво й те що додано спортивну інформацію по скельні маршрути.
Щодо топокарт. Не виключено що ці мапи можуть виявитись найдетальнішими мапами за всю історію "мапобудування" у цього куточка природи.

Додам ще трохи інфи від себе, хоч і не був в тому районі ніразу, та все ж.

На військовій польській мапі WIG PAS52 SLUP37 SKOLE, що було видане військовим географічним інститутом у Варшаві в 1935р, в районі Скель Довбуша вказано: Rezerwat Skalny Bubniszcze.
Ця позначення на мапі може вказувати що в 30х роках 20 століття в районі Скель Довбуша був заповідник. Окрім того на згаданій мапі немає жодної згадки про Скелі Довбуша. Так що цілком імовірно, що назва Скелі Довбуша утворилась значно пізніше, вже десь у період 60х-70х років 20 століття.


Юнона повідомив(-ла) 15.02.2008 23:30
Vipavl- машину можна залишити біля скель чи біля кафешок. Біля Яремчі є скелі Довбуша, по них ходив той самий Довбуш, вони також чимось схожі на Бубниські скелі.
MorrYson повідомив(-ла) 13.02.2008 14:56
хто зацікавився тут повніший опис болдерінгових маршрутів на СД
<http://leoholds.ucoz.ru/boulder/shema.html& gt;

За статтю окрема подяка авторові!
powerandr повідомив(-ла) 13.02.2008 14:30
Дуже хотілося б, щоб це був Ігрець (той, що над Буковецьким перевалом)! Правда, я не знаю, де там скелі - зустрічаються лише кам'яні звалища... Де можна подивитись це фото?
Коротке пояснення, чого "дуже хотілося б": Ігрець - унікальне місце в плані... енергетичного заряду, якшо можна так сказати :) Походження назви пов'язане із тим, що на цій горі гуцули здавна проводили різноманітні ігрища, забави; поблизу на Писаному камені карпатські "друїди" організовують обряди. Ше така історія: коли ми вперше піднялись на ту гору.. медитація .. Оммм-оммм... і все це сфотографували мильницею, то на фотографіях получились якісь дивні круги, дефекти, лінії. Згодом, ці фотографії просто так були продемонстровані в клубі цигуна, а якраз тоді в клуб приїхав мастер із Китаю і коли він їх побачив, то сказав, що це не дефекти, а енергетичні потоки і це дуже сильне місце і там є якийсь контакт.. (я вже не пам'ятаю точно).
А якщо вийти на Терношори (скеля трохи нижче), то найбільше враження справляє якраз масивний хребет Ігрець, що затуляє собою весь ПІВДЕНЬ. Тобто, скоріше всього, йдеться про якийсь давній цілісний культовий комплекс на території Прикарпаття...
Трам-па-ра-рам чекайте скоро у всіх кінотеатрах країни - "Індіана Джонс і карпатські петрогліфи" :))
vipavl повідомив(-ла) 13.02.2008 12:55
Клас!!!! Ніколи не цікавився тими скелями, бо завжди вони мені здавались місцем матрасників (а відповідно - звалище сміття, екскрименти і т.д.:)) Але фотки супер!!!! Хотілось би більш детально дізнатись як краще чухнути туда на машині, де її там краще лишати, а ше коли там цікавіше зимою чи літом...
А, і ше, просвітіть шо то за скелі Довбуша в районі Яремче
Tasic повідомив(-ла) 12.02.2008 23:04
2 powerandr : якось був на конференції, де згадували за петрогліфи на Прикарпатті. Згадувалася г. Ігрець, здається. Бачив фото - справді, цікаво.

Ось тут кілька слів http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=1075
Пошукаю, ті книжки мали би бути в університеті. Якщо знайду - напишу у коментарі, про які місця конкретно там пишуть
powerandr повідомив(-ла) 12.02.2008 20:59
оЙ забУВ
Чи не залишив Франко свого підпису на Бубниських скелях? Може ше десь є цей підпис, крім Писаного каменя... Хоча, знову ж таки, ніяк не можу його там знайти ;)
powerandr повідомив(-ла) 12.02.2008 20:55
Дуже цікаво! Хм.. я чув, що такі руни (у вигляді людей з піднятими руками, загадкових знаків) також зустрічаються на Сокільських скелях, Писаному камені. Вибачте за офтоп, але дуже кортить запитати: хтось ше застав на тих скелях таке? Чи можна зараз, з-поміж найвищих досягень сучасної каліграфічної творчості знайти ще якісь давні знаки, петрогліфи і т. д.?


Вхід

На превеликий жаль, система Вас не упізнала :-(

   логін
   пароль

пам'ятати мене

Пошук

Вебкамера
Верховина


 
 ::: головна сторінка ::: про сайт ::: форуми ::: мапа сайту ::: статистика ::: відпочинок :::